Історія лісового господарства Вінниччини є невід'ємною частиною процесу його організації в Українській Народній Республіці і Радянській Україні.
Першу інструкцію з лісовпорядкування затвердили в 1845 році, а більш спрощену - в 1858 році.
До 1917 року ліси належали казні (державі – 20%), церкві, монастирям (2%), містам, іншим установам, приватним землевласникам (72%). Казенними лісами Подільської губернії відало Києво - Подільське управління землеробства і державних маєтностей, де був лісний відділ з лісними ревізорами і підмінними запасними лісничими. Кожному ревізору-лісничому підпорядковувалася група лісництв. Нагляд за охороною лісів губернії довірено було 15 лісничим лісового відомства та їх 6 помічникам. В губернії діяв також спеціально призначений особливий лісовий ревізор-інструктор. В охороні лісу допомагала місцева поліція.
У лісництві безпосередньо працювали лісничий, помічник лісничого, наглядач за культурами, об’їждчик, лісник.
Статус лісничого до 1917 року був досить високим. Лісничого, який мав, як мінімум, обов’язкову фахову вищу освіту, призначав і звільняв з посади Лісовий департамент. У Петербурзькому лісовому інституті у XX столітті до 1917 року навчалося 68% дітей селян і робітників та незначна кількість дітей інтелігенції.
Лісничі були матеріально забезпечені досить добре: лісничий I розряду одержував на рік 1050 рублів, II розряду - 900 і III розряду - 600 рублів. 200-400 рублів виділяли для особистого виїзду і100-200 рублів - на канцелярські потреби. При вартості 1 фунта (409,5 г) білого хліба 5 коп., а масла вершкового 26 копійок їм вистачало коштів не тільки на мінімальні потреби. Крім того, кожен лісничий мав право на 30 десятин (1 десятина - 1,09 га) землі (ріллі і сіножатей). Лісничі своєю роботою дорожили.
Абсолютна більшість лісничих того періоду служили ідеї лісу, були висококваліфікованими людьми, спеціалістами високого класу, відмінними знавцями лісу й природи, відданими своїй справі. Честь, гідність і людська порядність для абсолютної більшості з них були священним поняттям. Лісничі були організаторами і виконавцями комплексу лісогосподарських робіт, закладали різні досліди, вели спостереження, аналізували і узагальнювали досвід виробництва, вивчали досягнення науки. Ініціатива дореволюційних лісничих не була скована надмірною кількістю інструкцій та правил. Основою для їх роботи були книги лісовпорядкування. Після їх розгляду та затвердження вони ставали законом для лісничого.
Лісові ревізори 2-3 рази за ревізійний період (10 років) перевіряли в першу чергу стан лісів і систему ведення лісничим лісового господарства.
Починаючи з 1872 року, в основному через кожних 2 роки, проходили всеросійські з'їзди лісничих, на яких обговорювалися найважливіші питання ведення лісового господарства. При необхідності часто збиралися регіональні з'їзди лісничих.
Абсолютна більшість лісничих з радістю і добрими намірами зустріли лютневу 1917 року буржуазно-демократичну революцію в Росії. Їм імпонувала націоналізація лісів, оголошення їх державною власністю. У березні 1917 року одночасно з утворенням губернських рад об’єднаних громадських організацій постала і Українська Центральна Рада як представницький орган влади всеукраїнського масштабу.
Ще влітку 1917 року, за кілька місяців до жовтневого більшовицького перевороту, в Подільській губернії розпочалося самовільне захоплення селянами земель, лісів, сіножатей. Продовжувалося безжальне винищення лісів, розпочате зразу після початку першої світової війни.
Після 1917 року діяльність лісничих, як і становлення лісового господарства – складової частини народногосподарського комплексу, проходили в надзвичайно важких умовах громадянської війни, національно-визвольної боротьби українського народу, економічної розрухи і гострої паливної кризи.
Після жовтневого 1917 року перевороту і оголошення всіх лісів державною власністю поміщики і капіталісти повтікали або були знищені, і лісова охорона покинула колишні приватні ліси, а згодом залишилася без охорони і більшість обходів у державних лісах. Селяни не визнавали ніяких заходів органів влади, спрямованих на обмеження їх прав у користуванні лісами.
Існуючі органи влади свої управлінські функції виконували формально. В такій ситуації ліси стали зовсім беззахисні.
22 листопада 1917 року на Софійській площі в Києві відбулося урочисте представлення III Універсалу Української Центральної Ради, яким проголошено утворення Української Народної Республіки.
На території Подільської губернії з центром у м. Вінниця діяли закони саме Української Народної Республіки. Органів більшовицької влади, які проголошувалися і створювалися більшовиками в інших частинах України, окупованих російськими більшовицькими військами, в 1918 році та в перші місяці 1919 року в Подільській губернії ще не було.
2 лютого 1919 року під тиском наступаючих більшовицьких військ Директорія і уряд УНР покинули Київ і переїхали до Вінниці.
10 січня 1919 року ще в Києві було прийнято Закон про ліси в Українській Народній Республіці. Цей історичний факт є знаковим і промовистим! Адже в складній суспільно-політичній ситуації, повній некерованості місцевими органами влади, в ситуації оголошення Директорією 16 січня 1919 року війни більшовицькій Росії, приймається досить змістовний закон про ліси!
Саме на його виконання урядом УНР вже у Вінниці було утворено інституцію Подільського губернського лісничого на підставі "Тимчасового Закону про Губерніяльних та Повітових лісничих", затвердженого Директорією Української Народної Республіки 14 лютого 1919 року. Тому саме цю дату логічно вважати днем утворення Вінницького обласного управління лісового та мисливського господарства. З 1917 року це був перший законно діючий орган влади, який, керуючись законними і підзаконними офіційними актами, займався лісовим господарством на підпорядкованій території.
Посаду першого губернського лісничого з 14 лютого 1919 року займав Афанасьєв Микола Петрович.
В 1917 – 1920 роках ліси на Поділлі масово знищувалися. Хоча був виданий наказ по народному Міністерству Земельних Справ від 21 січня 1919 року «Про охорону лісів», але припинити самовільні порубки не вдавалося. Селяни вирубували ліс цілими дачами. Лісничі та їх помічники чесно виконували свої службові обов’язки. І навіть в умовах громадянської війни та розгулу бандитизму намагалися охороняти ліси, дотримуватися елементарних правил ведення лісового господарства. Але після жовтня 1917 року їх, як представників управлінського апарату царської Росії, почали звільняти з роботи і навіть убивати. Їх переслідували за те, що вони нібито належали до привілейованих панівних класів. Лісничі, які залишилися на своїх посадах, виявилися в повному підпорядкуванні місцевих органів влади, в абсолютній більшості людей некомпетентних і випадкових.
29 січня 1919 року Тимчасовий робітничо-селянський уряд Української Соціалістичної Радянської Республіки, проголошений у Харкові, став називатися, за аналогією з Росією, Радою народних комісарів.
Рада народних комісарів 8 лютого 1919 року прийняла постанову про створення Подільського губернського земельного відділу, яка почала діяти і у Вінниці після вступу сюди в березні військ більшовицької Росії. І з 24 квітня 1919 року Афанасьєв М.П. вже працював на посаді завідувача лісовим підвідділом губземвідділу. В повітах (районах) діяли ліспідвідділи в повітових земельних відділах. У Вінниці влада більшовиків протрималася до серпня 1919 року. – місто було звільнено українськими військами. У грудні 1919 року Вінницю на декілька днів займає український повстанський отаман Яків Шепель. На початку червня 1920 року у Вінниці остаточно закріплюється влада більшовиків.
У березні 1920 року для керівництва лісовим господарством в складі Наркомзему УСРР створюється Всеукраїнське управління лісами (ВУПЛ). якому у 1922 1923 роках підпорядкували 469 лісництв. В губерніях створюються губернські лісові управління (ГЛУ), підпорядковані губземуправлінню. У повітових земвідділах організовували лісові підвідділи.
В 1922 році повітові лісові підвідділи ліквідували, а Подільську губернію поділили на 9 інспекторських районів. Без детальних даних про політичну благонадійність і без дозволу органів НКВС на роботу не приймали.
В 1929 році відбулася чергова реорганізація в системі управління лісогосподарським виробництвом - всі лісозаготівлі було передано ВУПЛу
Восени 1929 року органи влади провели ще одну реорганізацію - на базі збільшених лісництв організували 109 лісгоспів. 1928 рік став роком створення Іллінецького лісгоспу. А 1 жовтня 1929 року було утворено Тульчинський радгосплісгосп.
Згідно розпорядження Народного комісаріату земельних справ (НКЗС) УСРР №91/3-0/143 від 20 лютого 1930 року окружні земельні відділи (ОЗВ) передали межові документи лісгоспам:
Бершадському, до якого ввійшли Бершадське, Ольгопільське, Чечельницьке та Ободівське лісництва, Устянська, Сумівська, Глинська, Ободівська, Крамарівська, Вербецька, Греблянська, Стратіївська, Любомирська лісові дачі;
Крижопільському: Піщанський, Тростянецький, Мястківський. Крижопільський, Чечельницький, частина Вапнярського районів, Рудницьке, Лужанське, Загнітківське, Бритавське, Жабокрицьке, Северинівське лісництва;
Гущинецькому: Степове, Калинівське, Янівське, Уладівське, Літинське, Хмільницьке, Широкогреблянське, Березнянське лісництва, Турбівський, Хмільницький, Літинський райони;
Гайсинському: Соболівське, Ладижинське, Оратівське, Зятківське, Михайлівське, Криковецьке, Ситковецьке, Криштопівське, Гранівське, Липовецьке, Дашівське, Ометинецьке лісництва;
Вінницькому: Вінницьке, П’ятничанське, Михайлівське, Якушинецьке, Турбівське, Вороновицьке, Тиврівське, Немирівське лісництва;
Жмеринському: Пеньківське, Жмеринське, Чернятинське, Барське, Ялтушівське, Копайгородське, Межирівське, Почапинецьке, Гніванське лісництва;
Могилівському: Мурованокуриловецьке. Котюжанське, Юрковецьке, Михайлівське, Джуринське, Шаргородське. Чернівецьке, Борівське, Ямпільське лісництва.
Лісгоспи підпорядкували створеному у 1931 році Вінницькому обласному лісовому тресту.
В 1931 році сталася ще одна реорганізація: ліси України поділили на промислову і лісокультурну зони. З 109 лісгоспів 61 включили до складу лісокультурної зони і знову підпорядкували Наркозему УРСР. А 48 увійшли в лісопромислову зону і об'єднали їх з ліспромгоспами та підпорядкували щойно створеному Наркомату лісової промисловості.
У 1936 році ліси України включили в водоохоронну зону і підпорядкували щойно створеному Головному управлінню лісоохорони і лісонасаджень при Раднаркомі СРСР. В Україні лісгоспами керував уповноважений Головлісоохорони СРСР при Раднаркомі УРСР.
У серпні 1940 року за розпорядженням Головного управління лісоохорони і лісонасаджень при Раднаркомі СРСР організовано Вінницьке територіальне управління лісоохорони і лісозаготівель. До його складу ввійшли всі державні ліси Вінницької та Кам’янець-Подільської областей: дев’ять лісгоспів - до Вінницької і сім - до Кам’янець-Подільської.
21 березня 1944 року відновило свою роботу територіальне управління лісоохорони і лісонасаджень.
Відбудові і розвитку лісового господарства України, в т. ч. Вінниччини, сприяли організація у 1947 році Міністерства лісового господарства. Тоді партійні і радянські органи приділяли лісовому господарству і захисному лісорозведенню надзвичайно велику увагу. В зв’язку з тим, що за роки війни матеріали лісовпорядкування пропали, у 1948-1949 роках було проведено перше після війни лісовпорядкування. В наступний період аж до 2000 року воно проводилося регулярно через кожних десять років.
20 жовтня 1948 року Рада Міністрів СРСР і ЦК ВКП(б) прийняли постанову «Про план полезахисних лісонасаджень, впровадження травопільних сівозмін, будівництво ставків і водойм для забезпечення високих і сталих урожаїв у степових і лісостепових районах європейської частини СРСР». Це був дійсно великий і вкрай необхідний для країни план. Передбачалося за 15 років створити в Україні 1 млн. 273 тис. га захисних лісонасаджень, з них полезахисних лісосмуг 862 тис. га.
Рада Міністрів СРСР постановою від 20 квітня 1953 року № 1144 припинила роботи по захисному лісорозведенню.
У 1947 році утворено і Вінницьке управління лісового господарства.
У липні 1949 року сім лісгоспів відійшли до утвореного Кам’янець-Подільського управління лісового господарства.
У березні 1953 року Міністерство лісового господарства ліквідували і підпорядкували лісову галузь Міністерству сільського господарства і заготівель, що загальмувало позитивні зрушення в лісовому господарстві.
16 липня 1953 року Вінницьке управління лісового господарства відійшло до Вінницького управління сільського господарства і заготівель.
В зв’язку з утворенням в 1957 році раднаргоспів ліси держлісфонду в Закарпатській, Івано-Франківській і Чернівецьких областях підпорядкували лісовій промисловості.
В решті областей відповідно до Постанови ЦК КПУ і Ради Міністрів УРСР № 1551 від 6 жовтня 1959 року державні ліси передали щойно організованому при Раді Міністрів УРСР Головному управлінню лісового господарства і лісозаготівель.
У червні 1960 року ліквідували лісгоспи, ліспромгоспи, хімлісгоспи і утворили комплексні лісові господарства, в Закарпатській, Івано-Франківській і Чернівецькій областях – лісокомбінати, підпорядковані лісовій промисловості, а в решті областей – лісгоспзаги в складі Головукрлісгоспзагу при Раді Міністрів УРСР. Лісгоспзаги були підпорядковані обласному управлінню лісового господарства і лісозаготівель.
У 1966 році Головукрлісгоспзаг реорганізували в Міністерство лісового господарства України.
У 1966 році організовано обласне управління лісового господарства.
У 1988 році – обласне виробниче лісогосподарське об’єднання "Вінницяліс".
У 1991 році – обласне лісогосподарське об’єднання "Вінницяліс".
У 1993 році лісгоспзаги перейменували в держлісгоспи.
В 1998 році Міністерство лісового господарства ліквідували, утворивши Державний комітет лісового господарства України і підпорядкували його Міністерству екології та природних ресурсів України.
З метою вдосконалення державного управління лісовим господарством України та подальшого розмежування функцій державного управління лісами з функціями господарської діяльності, у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 р. № 679 (679-2004-п) державне лісогосподарське підприємство "Вінницяліс" ліквідовано.
У 2005 році утворено обласне управління лісового господарства.
13 серпня 2007 року утворено обласне управління лісового та мисливського господарства.
1 січня 1968 р. - створення Ямпільської лісомеліоративної станції
1 січня 1991 р. - утворення Чечельницького лісгоспу
12 квітня 1992 р. – утворення Дашівського державного мисливського господарства
Квітень 2010 року – утворення Ямпільського держлісгоспу
1 липня 1996 року - створення Дашівського державного лісомисливського господарства
1 липня 1998 року – створення Ободівського лісомисливського господарства.
14 лютого 1919 р. – інституція Подільського губернського лісничого
Квітень 1919 р. – губернський земельний відділ з лісовим підвідділом. (У Вінниці знаходився на вул. Пушкінській, 18 – сьогодні вул. Пушкіна,18).
Березень 1920 р. – губернське лісове управління, підпорядковане губземуправлінню. Створення Всеукраїнського управління лісами (ВУПЛ) в складі Наркомзему УСРР.
1922 р. - поділ лісів Подільської губернії на 9 інспекторських районів, які контролювалися лісовими інспекторами.
1923 р. – організація у Подільській губернії 36 збільшених лісництв із 72 існуючих.
1 травня 1927 р. – утворення окружних лісових управлінь.
1 жовтня 1929 р. - Подільська районна філія Управління державними лісами.
1931 р. – Вінницький обласний лісовий трест. Ліси поділили на промислову й лісокультурну зони, підпорядкувавши лісгоспи Наркомату лісової промисловості та Наркомзему УСРР.
Серпень 1940 р. - 1947 р. - Вінницьке територіальне управління лісоохорони і лісонасаджень Головного управління лісоохорони і лісонасаджень при Раднаркомі УРСР, до якого ввійшли всі державні ліси Вінницької та Кам’янець-Подільської областей.
У липні 1949 р. сім лісгоспів відійшли до створеного Кам’янець-Подільського управління лісового господарства.
1947 р. – 16 липня 1953 р. - Вінницьке управління лісового господарства Міністерства лісового господарства УРСР.
16 липня 1953 р. – 1960 р. - управління лісового господарства і полезахисного лісорозведення Вінницького обласного управління сільського господарства.
1960 р. – 1966 р. - обласне управління лісового господарства і лісозаготівель. Відповідно до Постанови ЦК КПУ і Ради Міністрів УРСР № 1551 від 6 жовтня 1959 р. державні ліси передали щойно організованому при Раді Міністрів УРСР Головному управлінню лісового господарства і лісозаготівель. Утворено лісгоспзаги.
1966 р. – 1988 р. - обласне управління лісового господарства Міністерства лісового господарства України
1988 р. – 1991 р. - обласне виробниче лісогосподарське об’єднання "Вінницяліс".
1991 р. – 2005 р. - обласне лісогосподарське об’єднання "Вінницяліс", з 27 липня 1997 р. Державного комітету лісового господарства України. У 1993 р. лісгоспзаги перейменували в держлісгоспи.
2005 р. – 2007 р. - обласне управління лісового господарства.
13 серпня 2007 р. – обласне управління лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів України (з листопада 2012 р.).
