Слідами вінницьких зубрів зі старшим єгерем Сіваченком

Вінницькі лісівники провели облік зубра європейського. Торік на цю пору було 117 особин. В цьому році – 125. Вінницька популяція зубра залишається найбільшою в Україні.

І заслуга в цьому – насамперед лісівників, які доглядають червонокнижних велетів. Сьогодні наша розповідь про старшого єгеря філії «Вінницьке лісове господарство» Олександра Сіваченка.

Він знає про зубрів все! Він розуміє «мову» тварин і лісу. Олександр Іванович пише історію вінницьких зубрів.

Історію цю може прочитати лише людина, яка живе і дихає лісом. Яка знає тут кожне деревце, кожен кущик, кожну тварину, птаха. Таким є Олександр Сіваченко! І хоча любить він все живе, що є у лісі, на особливому місці у нього саме зубри – рідкісні велети, благородні серця яких старший єгер розуміє іноді краще, ніж людські.

Адже у деяких людей просто немає сердець. Як у тих, що 30 січня 2016 року біля села Требухи Літинського району нашої області втопили 15 молодих і дужих зубрів. Чи у тих, які трьома кулями впритул 29 вересня 2012 року в Уладівському лісництві ДП "Хмільницький лісгосп", біля села Матяшівка, вбили молоду самку – маму новонародженого зубрика Тарасика. Старший єгер Сіваченко забрав малечу додому і намагався виходити.

Таким як Сіваченко потрібно писати наукові праці про червонокнижних зубрів. На одній хвилі із зубрами Олександр Іванович уже майже 40 років. Знає їх життя, як ніхто!

20-річним юнаком пан Сіваченко прийшов до лісу - охороняти братів наших менших. Про труднощі він розповідати не любить. Але коли поїздиш з ним по лісу, тоді зрозумієш, що для збереження всього живого, що є в лісі, лісівник докладає титанічної праці. 

Головна небезпека для зубрів – браконьєри, які хочуть крові. Браконьєри з технікою, сучасними рушницями, на джипах. 

Олександр Сіваченко не боїться стати на захист зубрів. Хоча ситуація іноді стає смертельно небезпечною і для нього, і для зубрів. Так було в недалекому минулому, коли браконьєри з міліцейськими погонами безжально розстрілювали в калинівському лісі червонокнижних.

У лісах Вінниччини зубри з’явилися у 1979 році. Протягом 45 років фахівці мисливського господарства разом з лісівниками докладають немало зусиль, щоб відновити і врятувати зникаючих червонокнижних.

 - Ми свою справу зробили, - розповідає Олександр Іванович. - Нині зубри мешкають на території приблизно двадцять тисяч гектарів. З них 11 тисяч гектарів це - лісові угіддя, решта – польові угіддя, що межують з лісовими масивами. Тварини почувають себе тут добре.

На збільшення чисельності зубрів, крім природоохоронного статусу, впливає якісний догляд фахівців, охорона, забезпечення водопоєм, підгодівля тварин, здійснення  усіх біотехнічних заходів. Звісно, є об’єктивні фактори - старіння зубрів, природна смертність, які теж щороку забирають кілька особин.

За минулі роки 34 вінницьких зубри переїхало в різні куточки нашої країни - у мисливські угіддя Чернівецької, Львівської, Волинської, Івано-Франківської областей. Їх переселяють з метою збереження виду, для регулювання оптимальної щільності, яка на Вінниччині становить п’ять особин (при нормі три) на 1000 га угідь.

Нагадаємо, що наказом Міністра Міндовкілля Руслана Стрільця затверджено «План дій щодо збереження та відтворення зубра в Україні». Лісівники Вінниччини давно чекали такого документа.

Виконання плану дій зі збереження зубра червонокнижного допоможе збільшити його чисельність на території України.

І це можливо зробити. Бо справою цією займаються професіонали-лісівники. Такі як Олександр Сіваченко. З ним ліс відкриє перед вами більшість своїх таємниць, відхилить завісу, якою люди часто й самі відгороджують себе від Природи, від усього, що в ній відбувається. Вустами цього чоловіка говорить Життя. Нагадує прописні істини,  вчить любити і берегти Природу, його величність Ліс, братів наших менших.